Главная » 2013 Апрель 13 » Дикий оскал донецких хищников
00:02 Дикий оскал донецких хищников | |
 Среди прочих «донецких» группировок отдельно следует выделить преступную группировку, которая терроризировала Донецкую область много лет и о которой, кстати, почти ничего в СМИ. Возглавлял ее единственный человек, который дважды становилась губернатором Донецкой области в течение 10 лет. Фамилия лидера этой группировки известна многим.Любі друзі, ви вважаєте, що нинішнє пограбування «донецькими» України є чимось невластивим? Але то не є так, бо їх схильність до пограбування - є їх природною властивістю! Ми починаємо серію оповідань про те, як верхівка грабувала, та й продовжує грабувати свій власний «донбасівський» народ. Найновітнішу історію народ знає непогано, але не те, щоб дуже й файно. Себто, багато пишуть про лихі 90-ті, а потім якось відразу дивляться на теперішніх лідерів «донецьких», що перебувають осяяні сонцем політичного олімпу. Багато чого залишається поза увагою і ці білі плями, про які «донецькі» дуже не люблять згадувати, ми й будемо потрошку заповнювати. Отже, серед інших «донецьких» угрупувань, окремо слід виділити злочинне угрупування, яке тероризувало Донеччину багато років і про яке, доречи, майже нічого немає в ЗМІ. Очолювала його єдина людина, яка двічі ставала губернатором Донецької області протягом 10 років. Прізвище лідера цього угрупування - Близнюк* - відоме багатьом, а от його шахрайські справи, ні. Річ в тому, що багато років він ліпив з себе такий собі образ «руського баріна», суворого, але справедливого. Швидкого на розправу, але і з милістю все гаразд. Поводячись винятково по-хамські з людьми і не роблячи ніякої різниці між журналістами та підлеглими, він весь час ховав за цією, доречи притаманною йому нахабністю, значно більші гріхи - пограбування Донбасу просто у промисловому масштабі. І до сих пір йому і його команді це сходить з рук. Кар'єра Анатолія Близнюка стає цікавою, приблизно, з 1990 року, коли він став першим заступником мера Краматорська. З 1996-го по 1997 рік він навіть встиг побути і мером цього індустріального містечка в Донецькій області. З 1997 року він починає працювати першим заступником голови обласної державної адміністрації. Але не треба зменшувати цікавість краматорського періоду життя майбутнього губернатора. На цей час припадає дуже своєрідна чоловіча дружба з колоритною постаттю Краматорська - лідером відомого злочинного угрупування «17 ділянка» Олександром Рибаком, зрештою засудженим за вбивство відомого опозиційного журналіста Ігоря Олександрова. На фото - мер міста щиросердя вітає з днем народженням кримінального авторитета, який «тримав» Краматорськ в 90-х і на початку 2000-х років. Люди подейкують, що то була не просто «проста чоловіча дружба», а ще й суто партнерські стосунки. Можливо, ненависть до журналістів - то є спільна риса Близнюка і Рибака? Але Олександр Рибак знищував журналістів за допомогою палиць, а Близнюк намагався це зробити інтелектуально - через обструкції, приниження й постійні образи. Журналісти Донеччини з жахом пригадують прес-конференції, які вони вимушені були відвідувати за наказом редакцій… Донецькій період життя Близнюка почався у 97-у році. Посада першого заступника губернатора - велика, але насправді він був таким собі технічним губернатором, на якого можна було вішати, що завгодно. А Близнюк виконував. Як, наприклад, підписання відверто скандального підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. У 2002-ому році ця здатність пристосовуватися зіграла з ним добрий жарт. Безталанна особа несподівано для всіх очолила Донецьку область. Віктор Янукович очолив уряд, а Леонід Кучма вирішив, що віддавати область Василю Джарти - небезпечно. Як наслідок - Близнюк став головою обласної адміністрації, а Джарти змінив посаду мера Макіївки на крісло першого заступника губернатора. Всі вважали Близнюка технічним губернатором, але він дуже швидко став доводити свою унікальну амбітність. Що не сподобалося багатьом, а в першу чергу, на той час голові обласної ради, Борису Колеснікову. В результаті сталося протистояння не стільки між радою та адміністрацією, скільки між Близнюком та Колесніковим. Анатолій Михайлович дуже бажав бути першим номером, а Колесніков не розумів, звідкіля стільки гонору у вчорашнього сірого чоловічка. Спочатку Колесніков не придав уваги Близнюку, а потім стало запізно. Інформаційні удари від контрольованих Борисом Вікторовичем ЗМІ, що мали привести до тями Близнюка, який зловив зірку, лише спонукали останнього на ще більш рішучі дії. Близнюк дуже бажав стати головною людиною в обласному виборчому штабі у 2004-ому році. Настільки, що навіть пішов на безглузду провокацію, завдяки чому Віктор Янукович за рік до виборів втратив будь-які шанси на кінцеву перемогу. Мова, зрозуміло, йде про жахливі події, що відбулися в Донецьку 31 жовтня 2003 року. В цей день Віктор Ющенко планував провести з'їзд «Нашої України» в сумнозвісному донецькому палаці культури «Юність». В той день команда Близнюка нагнала орди сп'янілих молодиків, які зайняли вже орендований Ющенком палац культури. На площі перед «Юністю» роздавали сурогатну горілку, а місцева чернь вдячно скандувала гасла на кшталт «Ющенко - фашист». Зала палацу перетворилася на жахливу декорацію з життя безпритульних. І ще дуже довго потім «Юність» не вдавалося відчистити від екскрементів «борців з нашизмом». Ця акція стала фатальною для іміджу Януковича, бо Ющенко прибув до Донецька не один, а в супроводі дипломатів з двадцяти країн. Побачивши все на власні очі, вони були настільки шоковані, що всі майбутні спроби Януковича налагодити зв'язки з Західним світом були марними. Звідси й повна і беззастережна підтримка Європою «Помаранчевої Революції», і неприйняття Віктора Януковича, і готовність поступитися принципами невтручання, аби не допустити того, що вони побачили в Донецьку в жовтні третього року. Що саме цікаве в цій сумній історії, так це те, що діяв Близнюк не за вказівкою Віктора Януковича, а за дорученням голови Адміністрації Президента Віктора Медведчука, який воював з обома Вікторами одночасно. Після президентських виборів, зірка Близнюка мала зайти остаточно, але цього не сталося, бо Борис Колесніков несподівано опинився в квітні 2005-го року у в'язниці і Близнюк виявився єдиною особою, на кого можна було покласти керівництво обласним осередком Партії регіонів. На реваншистських гаслах ПР у 2006-ому перемогла «помаранчевих», які вже почали війну між собою на знищення. І Близнюк, як перший номер списку, вже на місцевих виборах став депутатом обласної ради та її головою. І тут почався повний фарт… Схеми незаконного збагачення, за рахунок обласного бюджету та державного сектору, вже були к тому часу непогано побудовані його командою. Анатолій Близнюк наблизив до себе дуже сумнівних людей, які і будували йому його шахрайську імперію. Головна людина, яка й досі діє під патронатом Анатолія Михайловича - це Ваня Карасьов. Такий собі авантюрист, з амбіціями кардинала Рішельє місцевого розливу. Рівень психіки Карасьова характеризує, наприклад, той факт, що на роботу, коли він перебував помічником голови обласної ради і адміністрації, він їздив на «Audi ТТ» ціною за 80 тисяч американських доларів. Про Карасьова поговоримо згодом пізніше, а поки зупинимося на іншій постаті, яка навчила Близнюка працювати на межі і за межею риску. Мова йде про сумнозвісного банкіра Павла Борулько. Він почав працювати з Близнюком в якості помічника губернатора ще в 2002 році. І вважався ставлеником Едуарда Прутніка, який змінив крісло заступника Близнюка на київську прописку разом з Януковичем. Цікавий факт, але Борулько, перебуваючи помічником мав власних радників, помічників і приймальню. Унікальна ситуація, але він був гаманцем для Близнюка, а тому можливі були і не такі речі. Павло Борулько дійсно був висуванцем Прутніка, а ще, партнером по ряду проектів Микола Левченко - нинішнього депутата від ПР, відомого українофоба і авантюриста. Згодом Борулько переїхав до Києва, потім кинув на гроші Прутніка і пішов у самостійне плавання. Але з Анатолієм Близнюком спілкуватися не припинив. А коли ще і почалося позиціонування Борулька в якості племінника Генерального прокурора Олександра Медведька, Близнюк ще більше зацікавився роботою з Павлом. Все було добре, поки діяв цей трикутник Близнюк - Борулько - Карасьов. Але потім почалися негаразди. Виняткова жадність Близнюка ледь не стала для нього фатальною. У 2008 році, коли криза вже наблизилась і стала неминучою, Анатолій Михайлович, перебуваючи у кріслі голови обласної ради, своїм власним рішенням поклав на депозит до банків Борулько (у схемі були також сумнозвісні банки «Європейський» і «Національний Стандарт») суму в 400 мільйонів гривень. То були гроші обласного бюджету. У разі, коли виникали залишки, керівництво обласної ради мало можливість ці залишки розміщати на депозитах в банках. У більшості областей України обласні ради співпрацювали з державними банками. Логіка проста, якщо щось станеться з банком, гроші зникнуть, а в державних банках - ні. Близнюк скористався недосконалістю системи і поклав обласні гроші до шахрайських банків. Більш того, різницю на відсотках і преміальні бонуси отримував саме він. Не схема, а мрія, чи не так? Але, до певного часу. За цю послугу, доречи, Борулько купив, за вказівкою Близнюка, землю на спільну фірму в Ясинуватському районі. За ціною, що значно перевищувала ринкову вартість цієї ділянки. Декілька гектарів явно не коштували 17 мільйонів доларів… Але, там мала проходити логістична розв'язка, що будувалася до Евро 2012 і Близнюк дуже хотів отримати монополію на транспортні і шляхові рішення на цій території, щоб потім диктувати умови, володіючи правами на стратегічно важливу землю. Доречи, тема провалилася, бо стала відома Колеснікову, який приклав всіх зусиль, щоб плани були змінені і важливі артерії не зачепили володінь Близнюка. Але повернемося до депозиту. Музика для Близнюка грала недовго, і наприкінці 2008-го Борулько почав знищувати свої банки, щоб довести їх до банкрутства і вийти в кеш. Віддавати Близнюку гроші обласної ради він не планував. Коли Близнюк зрозумів, що його кинули, а старші товариші почали задавати незручні питання, на кшталт, у чому логіка поведінки з використання шахрайських банків, а не державних, у Близнюка стався серцевий напад. Він розшукав Борулька і виставив ультиматум: або повернення грошей, або Борулько фізично знищать. Близнюк був у відчаї і не жартував і це добре зрозумів банкір. Зрештою, він віддав у рахунок боргу бізнес центр в Донецьку з неясними правами власності. І вийшло, що Близнюк фактично купив за шалені гроші обласного бюджету проблемну нерухомість, нікому не потрібну. Половину суми Борулько, у якості моральної компенсації, віддав потім безпосередньо Близнюку. Ці гроші, зрозуміло, до бюджету не потрапили, а осіли в гаманці Близнюка. Їх природа також може показатися сумнівною. Борулько розрахувався з Близнюком коштами, вкраденими з Фонду гарантування вкладів і рефінансування Національного банку України, яке було надане банкам Борулька. За цими фактами вже давно порушені і навіть передані до суду карні справи. Ряд помічників Борулька затримані і очікують вироків, сам він у розшуку Інтерполу і переховується в Білорусі. А людина, що проводила розрахунки з Близнюком, супроводжувала переговори між Борулько і Близнюком, виділяла і передавала гроші, раптово померла. Микола Новохатко, у віці трошки більше 40 років, спортсмен, без шкідливих звичок, помер від серцевої недостатності. Він дійсно був ключовим у цих проектах і його смерть дозволила зацікавленим сторонам підвести рису під взаєминами. ВОЛОДАР ІМПЕРІЇ Крокуємо далі до дивовижного світу людини, яка жодного дня не була підприємцем, але, не дивлячись на це, є однією з багатіших в Донбасі. Як з'ясовується, таке також іноді відбувається. Бо влада у руках справжнього «господаря» може перетворитися на надзвичайний за своїми властивостями інструмент збагачення. А Анатолій Близнюк виявився дуже грамотним «господарем всєя Донбасу». У першій частини ми ли щ е трохи торкнулися схем заробляння їм грошей. Зараз спробую розповісти з більшою конкретикою, щоб не бути звинуваченим в необ'єктивності. До «імперії», яку побудував Близнюк входить біля 100 різноманітних підприємств. Тут можна побачити «кожної тварі по парі». І громадські організації, і промислові підприємства і товариства з обмеженою відповідальністю, що займаються торгівлею, і навіть торгівельні центри. Лише офіційно родина Анатолія Близнюка володіє такими, наприклад, підприємствами, як «Інженірінг», «Вентфасад», «Старокраматорський машинобудівний завод», «Краматорська нафтова компанія», «Торгівельно-виставковий центр», «Краматорський завод важкого станкобудування», «Краматорський завод металевих конструкцій», «Краматорське автотранспортне підприємство», «Електросталь», «Гірнорудне обладнання», «Сінтезбудсервіс», «СІнтезпродсервіс» і багато інших, вже не кажучи про велику кількість підприємств, що реєструвалися під конкретні проекти по прогону коштів, а потім швидко припиняли своє існування. Тобто, чиновник, який працював мером міста, а потім став керівником області зміг взяти під контроль цілу мережу підприємств і організацій. Контроль цей набувався не за рахунок придбання підприємств на ринкових засадах, а, фактично, рейдерським шляхом. Частково - за допомогою злочинного угрупування Рибака «17 ділянка», частково, вже тоді, коли Близнюк очолив обласну адміністрацію. Можна, безумовно, сказати про лихі 90-і роки і пригадати інші бізнес імперії Донбасу. Ну хто ж без гріха? Хто мав таку можливість, той і користувався нею, щоб поцупити у держави шматочок її промислово-економічного потенціалу. Правду кажучи, Близнюк і тут мав свій власний стиль, бо не кожному приходила ідея в голову використовувати саме злочинні угрупування у комерційний цілях, але, то лише спір про засоби, який не вартий часу. Мова йде про інше. Коли бачиш всі ці заклади, єдине, що спадає на думку: чого ще не вистачало людині? Навіщо ці оборудки з сумнівними особами, ліві схеми заробітку, розкрадання коштів обласного бюджету? Невже ж Анатолію Близнюку не вистачало грошей? Чи справа у патологічній жадобі? На ці питання немає простих відповідей, бо вони знаходяться в області психології нинішнього народного депутата України. Але підтвердження версії про жадобу є. Достатньо проаналізувати лише дві брудні оборудки, які Близнюк і його команда реалізовувала протягом останніх років. Тобто, вже за часів президентства Віктора Януковича. Зрозуміло, що Близнюк діяв не один. Але в нього ніколи не було й партнерів. Окрім специфічних Олександра Рибака та Павла Борулько, зрозуміло. Така от властивість. Психологія володаря йому притаманна не в меншому ступені ніж жадоба, а з такими людьми поруч знаходяться лише слуги. Які можуть заробляти виключно за рахунок пограбування вже вкраденого. Себто, залишаючи собі шматочок. Такими от помічниками - слугами Близнюка були і залишаються дві цікаві постаті. Про першу, ми вже згадували раніше. Це Іван Валерійович Карасьов, 1980 року народження. Друга «довірена» особа - Ганна Петрівна Асланова 1975 року народження. Карасьов у цьому тандемі виступає більше в якості мозкового центру, а Асланова - як виконавець. Чому вони ще на свободі - питання до правоохоронних органів, податкової та вищих «донецьких», які, скоріш за все, просто не бажають порушувати свій «кодекс» та виносити сміття за паршивою, але своєю «вівцею». Ці два помічника Анатолія Близнюка, діючи під його керівництвом, розробили та реалізували дві потужні схеми по розкраданню сотень мільйонів гривень обласного та державного бюджетів. Перша схема, до болі знайома багатьом чиновникам в більшості регіонів України - поставка продуктів харчування до медичних установ, слідчих ізоляторів, колоній тощо. Як вона працювала в Донецькій області під егідою Анатолія Близнюка. Всі кошти, що виділялися під різні програми контролювалися в ручному режимі Іваном Карасьовим, який обіймав посаду помічника голови Донецької обласної ради Анатолія Близнюка. Саме Карасьов відповідав за проведення «правильних» тендерних процедур. І немає нічого дивного в тому, що переможцем по всіх без винятку тендерах на закупівлю продуктів харчування для медичних та спеціальних установ, ставала одна і таж сама структура, яку ми вже згадували - ТОВ, що належить родині Близнюка - «Сінтезпродсервіс». Фіктивним засновником і реальним директором цього підприємства є як раз Ганна Асланова. А далі, все просто. Штучно формуючи собі велику затратну частину від власних же фіктивних фірм, Асланова виганяла кошти на фірми, що займаються конвертацією. Більшість з них вже припинили діяльність. Воно й зрозуміло, бо «ями» довго не живуть. Але на їх місці виникли нові. Крім того, використовувалися й інші схеми - виписувалися векселя в рахунок оплати товарів за поставку продуктів харчування контрольованим фірмам, які також укладали договори комісії з іншими фірмами, що мали ліцензії на торгівлю цінними паперами. Цікавий факт, але й продукти харчування, що згодом поставлялися до медичних і спеціальних установ, також «покупалися» у власних транзитних фірм, які потім отримували готівку через «ями». Гроші від конвертаційних центрів отримував вже безпосередньо Карасьов, який і передавав все, за виключенням власної частини, Анатолію Близнюку. Лише за останній період роботи команди «професіоналів» по цій схемі з бюджету на фірми Близнюка надійшло більше 200 мільйонів гривень. Скільки з них осіло в гаманці спочатку голови обласної ради, а потім губернатора Близнюка, розрахувати можна, але то є справа правоохоронних органів, якщо вони ще на щось здатні, окрім обкладання підприємців тіньовими податками. Справжню огиду викликає навіть не те, що Близнюк підставляв власні фірми у цю державну тему, що не дивує у сучасних корупційних реаліях України, а те, що простого карколомного завищення цін йому було недостатньо. Надприбуток формувався ще й за рахунок низької якості продукції, а іноді, і просто фіктивними поставками. На папері продукти були в одних обсягах, по факту, зовсім в інших. Друга схема, на якій також потрібно акцентувати увагу окремо - це розкрадання знову ж таки державних коштів в рамках державної програми по створенню нових робочих місць в Донецькій області. Реалізація цієї схеми припадає як раз на період другого повернення Близнюка в крісло донецького губернатора. Доречи, багато чиновників, які були в вертикальній схемі Київ - регіони, вже отримали свої «бонуси» у вигляді різних строків позбавлення волі та звільнення з посад. Близнюку і «його молодій команді» все спокійно зійшло з рук. В цю тему державою вкладалися шалені гроші по всій Україні. В Донбасі, зрозуміло, кошти спрямовувалися на працевлаштування вивільнених гірників з підприємств, що знаходяться в стадії ліквідації і працювати вже не будуть. Учасниками схеми були Центр зайнятості, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування, Державне казначейство в Донецькій області, нарешті фірми, які брали участь в тендерах по виділенню коштів на працевлаштування. І от за цими фірмами - переможцями конкурсу знов висвітилася постать Ганни Асланової. Близнюк навіть не став вводити нових людей в нову сферу, розраховуючи, скоріш за все, що його княжіння на Донеччині буде ще довгим. Отже, в тендерах знов перемогли «Сінтезпродсервіс», «Діанка - прод», «Будінвест-Донбас» і ряд інших, абсолютно підконтрольних установ. Окремо слід виділити підприємство «Мір», яке належить чоловіку заступника Близнюка по обласній державній адміністрації Маріні Черенковій. Тільки на це підприємство було «сплавлено» 25 мільйонів державних гривень! З нульовим коефіцієнтом корисної дії для держави і людей. Загальна сума державних грошей, що була скинута в цю прірву - більш, ніж 150 мільйонів гривень. Ви спитаєте, що на виході? Скільки людей працевлаштовані? Відповідь буде дуже сумною. Типовий приклад роботи в цьому напрямку - діяльність ТОВ «Маріоніка», яке, працюючи в схемі Близнюка, проводило фіктивне працевлаштування, а ті працівники, які дійсно були влаштовані, в кращому випадку, використовувалися взагалі не за фахом або профілем. Нарахована ж заробітна платня, формувала затратну частину підприємства, зменшувала податкові обов'язки, а потім через банківські установи виводилася в готівку. Більшість же фірм не проводили і такої діяльності, напряму виводячи отримані гроші на конвертацію з подальшою їх передачею до помічників Близнюка. Щастя для Близнюка завершилося несподівано. Його оборудки стали відомі дуже багатьом і Віктор Янукович не зміг й надалі ігнорувати незадоволені заклики членів своєї команди. Свою цілеспрямованість проявив і Борис Колесніков, який, нарешті, зміг відплатити Близнюку, доводячи сумнівну інформацію раз по раз на саму гору. Нарешті, рішення по дискредитованому губернатору було прийнято, але за його минулі подвиги, він був досить таки нормально працевлаштований міністром регіонального розвитку будівництва і житлово-комунального господарства України. За домовленістю, після виборів він мав стати народним депутатом, а потім, пенсіонером республіканського рівня. Але Анатолій Михайлович встиг відзначитися і на новій посаді. Не та це людина, щоб спокійно чекати на відпочинок. Енергії ще вистачало, а звичка цупити все, що погано лежить нікуди не поділася. Окрім невеличких тем по викраденню державних коштів (ну хіба можна для масштабів міністра вважати великим, наприклад, розкрадання 25 мільйонів гривень державних коштів, які були виділені для Мар ' їнської районної комунальної установи, а потім вкрадені у повному обсязі), у поле зору Близнюка потрапила нова перспективна тема під назвою програма «Доступне житло». Так, то є саме та, широко анонсована, а потім безславно згорнута програма з числа ініціатив президента і уряду. Над проектом програми активно працював у минулому ще один заступник Анатолія Близнюка в обласній адміністрації Борис Адамов. Це дуже колоритна постать навіть для Донецька. Він заслуговує окремого розгляду, поруч з такими видатними діячами новітньої історії Донбасу, як Юхим Звягільський, Микола Левченко, Олександр Лукьянченко, Олена Пєтряєва та інші. Але про так зване «Єврейське угрупування» треба розповідати окремо і розповідь буде довгою. Повертаючись до міністерських справ Близнюка, слід відзначити, що Адамов діяв, за його словами, не самостійно, а під керівництвом Андрія Клюєва, який був першим віце-прем'єром в уряді Азарова. Його цікавість можна пояснити ще й стратегічними планами, адже наближалися парламентські вибори і були потрібні нові проекти. На програму спочатку планувалося витратити біля мільярда гривень. Але до того ж були передбачені пільги для забудовників, які знаходилися й так у скрутному становищі із-за кризи на ринку нерухомості. Анатолій Близнюк розумів, що навряд чи зможе долучитися до реалізації програми, маючи такого контролера, як Клюєв, а тому став шукати варіанти покращення ситуації для себе. І знайшов таки союзника. Дочекавшись, поки програма офіційно зайде до Кабінету Міністрів, він швидесенько побіг до головного опонента Клюєва у владі, глави адміністрації президента Сергія Льовочкіна. З повним розкладом по програмі і, навіть, демонстрацією всіх слабких місць, за рахунок яких можна «спилити» від 20 до 60 відсотків від виділених коштів. Льовочкін дочекався моменту і доповів ситуацію Віктору Януковичу в «правильному» ракурсі. За його словами виходило, що Клюєв бажає влаштувати мєгадєрібан мільярду, за рахунок іміджу президента. Віктор Федорович, добре пам'ятаючи про взаємовідносини між Клюєвим та Льовочкіним, вирішив інформацію перевірити та викликав … Близнюка із довідкою щодо проекту зі всіма цифрами. Який і намалював президенту «об'єктивну» картину, згідно з якою складалося враження, що Клюєв намагається поцупити 35-40 відсотків з коштів програми. Від опали Клюєва врятувала виборча кампанія, але лише частково, бо посаду він таки втратив і пішов працювати в РНБОУ. Програма так і не спрацювала, що недивно, бо вже задекларовані 35-40% до тих 20%, що планувалися відразу у якості планового відкату, ніхто в програму і не думав запускати. Сьогодні ця програма повністю дискредитована і раз по раз у засобах масової інформації з'являються різні критичні публікації щодо оборудок навколо цієї ініціативи. Не врятувало програму навіть підключення до неї Бориса Колеснікова з його великим досвідом реалізації самих різних проектів. Статус Колеснікова сьогодні незрозумілий, а тому й чекати від нього ефективності дуже важко. Таким чином, з Близнюком в міністерстві сталося як у тому старому анекдоті: і грошей не заробив, і перед Клюєвим дуже незручно. Після такого демаршу очікувати доброго ставлення було важко, а тому в черговий раз Близнюк був списаний. Цього разу - до парламенту (як і планувалося заздалегідь), де його кандидатура навіть не розглядалася в якості кандидата на керівну посаду в жодному комітеті. Але амбіції Близнюка навряд чи можуть дати йому спокійно працювати над законотворчістю, тому й будемо чекати його нового виходу в світ. Тим більше, що правоохоронців як не цікавили, так і не цікавлять кричущі факти корупції та розкрадання бюджету. Особливо, коли мова йде про «донецьких» можновладців. Олег Засядько, "ОРД" | |
|
| |
| Всего комментариев: 0 | |
Наша Рассылка
Архив записей
Категории раздела
| Украина: Актуально [29] |
| Россия: Актуально [63] |
| Секреты Януковича и ПР [480] |
| Политические анекдоты [56] |
